Узяла Гвинтовку досада; напавсь на бідолашну княгиню. А княгиня, не сідаючи за стіл, усе ходила слідом за дівчатами, що подавали до столу страви. Жодна страва не прийшлась йому до смаку: усе не так, усе йому на лядський лад приправлено. Давай коренити ляхів і всі їх звичаї. А бідна княгиня, бачучи, як він розлютовавсь, аж тремтить уся, що та билина од вітру. Порядкує і сама не знає, що куди і до чого; далі якось зачепила рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті. А Гвинтовці, мабуть, аби найти приключку. — Чортова кров! — крикне так, що аж вікна затремтіли, да й пхнув од стола княгиню. Бідна так і брязнулась об землю. — Гей! Черті! — крикне Гвинтовка на свої слуги. — Візьміть ік бісовій матері сю лядську погань! Вибігли дівчата з кімнати, підняли да й повели з світлиці свою панію. Черевань поглядував на Шрама, що то він тепер скаже; а Шрам сидить понурий, буцім нічого й не бачить. Не сказав нічого й Черевань, і всі мовчки скінчили вечерю. Шрам по вечері сказав тілько господареві, що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє, яко недугуючого, одпочивати у його хуторі. З тим і порозходились на спочинок. XI Уставши вранці, пішов Петро у станю, а на стані вже панотцевого коня й немає: ще до світу махнув старий у нову дорогу; десь його й сон не взяв. Тяжко було на серці моєму Петрові. Одна думка усюди його проводжала: жалковав на своє нещасливе кохання. Ось бо спершу нудив світом, що горда дівчина на його байдуже; далі скільки-то перегоріло у його в серці огню од того несказаного жалю, що інший перед його очима взяв да й веде її до вінця; а тепер ще нове горе: знає, що вона його любить щиро, да треба розізнатись навіки. А боже мій милий! Як би то й назвати теє щастя, щоб жити з нею в парі, як голуб із голубкою! Так-то вже тому бідному козакові любощі очі затуманили, що, здавалось, тілько там, де вона, і сонце сіяє, і божий мир красен; а без неї усюди тьма і пустиня. Інший то, може б, не вважив, що панотець не благословить і що вже вона заручена другому; махнув би, може, з нею в дикі степи, на Хорольські хутори, да й насміявсь би над лихою долею. А Петрові й думку таку було страшно допустити у голову. Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У його інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, іти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи плюндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити. А поки що уложив собі од Лесі якомога одбігати і на самоті перемогати тії нещасні любощі. Тим-то й тепер, походивши, посумовавши по стані, не схотів вертатись у будинок, щоб не зустрітись із своєю несудженою дружиною, а пішов своїм звичаєм блукати по пущі, чи не розжене свого смутку. Взявши на ліву руку од дороги, пішов узенькою стежечкою, і як не звертав свої думки то на панотця, де то він обертається, то на тривогу по Вкраїні, а серце знай своє шепче. Вже час немалий іде він пущею, коли ж виходить на лощину, гляне — кінець лощини із-за дерева димок. Сонце вже піднялось геть-то, так дим унизу поміж деревом синій, а вгорі наче золотий серпанок. Дивиться Петро, аж і огорожа, і хатка мріє оддалеки. Вже він хотів звернути набік, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гляне — іде супротив нього од хати середнього віку чоловік, у козацькій жупанині, а його під руку веде молода, чорнява дівка. А чоловікові тому, мабуть, і не треба чужої підмоги; однімає од неї руку да й каже: |
| Dear Reader,
Trading is all about managing risks.
The same is true about artificial intelligence.
"The tech community has long debated the threats posed by artificial intelligence. Automation of jobs, the spread of fake news and a dangerous arms race of AI-powered weaponry have been mentioned as some of the biggest dangers posed by AI," according to Builtin.com.
But some pundits think AI could actually benefit the stock market.
Business Insider said AI's "push-and-pull relationship could define stocks over the next decade."
And Market Wizard Larry Benedict has developed a trading strategy that can win no matter what impact AI has on the stock market.
As Larry has said, "It may have taken 35 years, but I've finally cracked the secret to becoming a highly profitable trader."
And his One Ticker Trader method is having much success.
It's a recession-proof strategy that works in bull and bear markets.
It's designed to show you how to make all the money you need…
No matter what happens in the market or the technological developments we see.
Watch his latest video right here.
Sincerely,
Lauren Wingfield
Managing Editor, The Opportunistic Trader
| | |
|
|
аділа мати, як побачила свою Лесю, що вже й казати! А Шрам смутно привітав Череваниху: — Бач, — каже, — нене, чого твоя дочка наробила. Уже де замішається ваш жіночий рід, то добра буде мало. Посумовавши Череваниха над Петром, розпитавши в дочки, як що було, аж сплакнула да й каже: — Уже ж, панотченьку, коли таке лихо склалось через мою Лесю, то ми з нею мусимо й запобігти сьому лиху. Везіть пана Петра до нас у Хмарище. Не будемо ночей досипати, а вже його на ноги поставимо. Я на своєму віку доволі попов'язала ран козацьких, да й Леся моя до сього діла здатна. Немов господь нам і поможе! Шрам ізгодивсь, щоб везти Петра просто до Хмарища; а Черевань запросив гетьмана і всіх при йому значних козаків до себе в гості. Тоді Череваниха з Лесею поїхала попереду, щоб усе дома як слід спорядити. Дорогою Леся десять раз розказовала матері, як бивсь Петро із Кирилом Туром; і вже чи дуже, чи ні клопоталась у Хмарищі Череваниха, щоб заготовити ліжко недужому, а вона більш ні про що й не дбала. У кімнаті, де перше сама спала, послала йому на свойому ліжкові перину, убрала сволок свіжими, щонайкращими квітками, завісила вікно шитою хустиною, і вже й рідна сестра не буде така до брата, як вона була до бідолахи Петра. Гості Череваневі пили, їли, бенкетовали в Хмарищі або пробували з гетьманом у Києві за військовими речами; Череваниха їх трактовала; а в Лесі тілько було й роботи, що копати коріннє, варити зілля да сидіти над недужим. Допомагав їй Василь Невольник. Петро мій мов удруге на світ народивсь. Що йому тепер, що Леся не його суджена? Вона його любить — більш йому нічого й не треба. Чи раз же то в недузі, одкривши очі, не то вві сні, не то наяву, бачив він, як вона, нахилившись над ним, підстерігала, чи вгору, чи вниз іде його здоров'є? Як мати дитинку забавляє очима, щоб воно їй усміхнулось, так вона заглядала йому в вічі, довідуючись, чи вернувсь він ік пам'яті. А він же то, ослабши усім тілом, жив тілько серцем, і хоть не зміг двигнути ні рукою, ні ногою, а серце билось, як вода в джерелі в криниці. Не бажав би він ні жизні, ні здоров'я, коли б йому так і вмерти, дивлячись у тії очі, як у чисту воду. У саду щебече соловейко; запашний вітерець повіває в вікно крізь цвіт садовини; тихе сонечко, заходючи, грає по стіні з вишневими вітами; коло його сидить його Леся, бере його за руку, прикладує свою долоню йому до гарячої голови... Ні, не треба йому ні жизні, ні здоров'я, дайте йому от |
Editor's Note: Occasionally, an opportunity comes to our attention at Simple Attachments we believe readers like you will find valuable. The message above from one of our partners is one we believe you should take a close look at. |
— З якого ж се часу моя займанщина стала городовим гаєм? — Та це, пане, — одвітують, — по-твойому вона твоя, а по нашим магістратським записям вона наша біг з на з якого ще часу. Ще скоро батько Хмельницький вигнав ляхів та недоляшків з України, то зараз і дав нам привілей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які самі улюбимо. Ще й досі є знаки, що позначили наші бурмистрове. — Та се то ми знаємо, — каже Гвинтовка, — що ви того тілько й пасли, як би вхопити щонайкращий шматок із козацької здобичі! Козакам було тоді не до займанщин: козаки тоді бились із ляхами понад Случчю, понад Горинню да топились по багнах, а ви з своїми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращі поля та сіножаті! Се то ми знаємо! Так, отже, ні! Козацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! Пан полковник сам давав мені бунчука, щоб я його рукою займав собі займанщину, скілько за день конем об'їду. Цілий день не вставав я з своїми з коня, і тепер нехай ніхто не говорить, що се не моє добро! — Послухай, пане князю, ти мене, старого Пугача, — каже поважно січовий дід. — Старий Пугач ні для кого в світі душею не покривить. Нехай міщане дечим і поживились од козаків у польську Заверюху, та вже ж і козаки почали тепер нагинати їм шиї справді по-шляхетськи. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і райцями як чортяка грішними душами. Коли тобі полковник дав займанщину, то нехай воно так і буде; тілько ж не обіжай добрих людей, верни їм їх воли. Помовчав трохи Гвинтовка да, глянувши на Шрама, й каже: — Ні, нехай шукають їх у бурмистрів, що поробили в моїх гаях прикмети; а я докажу їм, що я своєму добрі пан. Треба сим безшабельним гевалам[57] збити трохи пихи. — Ох, швидко сі гевали зроблять вас гамаликами! — сказав тоді батько Пугач. — Не поможуть вам ні шаблі, ні бунчуки! Дурні ви, дурні з своєю пихою, та й не каєтесь! Дітки мої! — обернувсь до міщан. — Плюйте ви й на його гординю, й на його здирство! Ми вернем вам ваше добро десятерицею. — О, спасибі ж тобі, батьку, що хоч ти за нас уступився! — кажуть міщане. — Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи. Прощай, пане князю. Прийде й на нашу юлицю празник. — Потривай, пане добродію, — каже Гвинтовка, — я не хочу сперечатись із тобою через личаків. Нехай беруть воли к нечистій матері, а ти оставайсь вечеряти. — Не до вечері тепер нашому брату, — одвітовав Пугач, — Будуть хутко наші сюди під Ніжень. Ось їдуть уже царські бояре; ми їх до Переяслава не пустимо. Гарний город і Ніжень для чорної ради. Дак не до вечері вже нам тепер. І, не дожидаючись одповіді, насунув шапку да їй потяг із хати. Міщане за ним. А Гвинтовка оставсь тепер перед Шрамом ні в сих ні в тих. Бачить, що вже Шрам розкусив його. Отже ще таки хотів замазати щілку то козацькими воскликами — на се був дуже здатен — та лестивими привітаннями; да вже Шрама нічим не розважив. Насупивши брови, сидів старий за вечерею; а другі гості, бачивши, що він такий похмурий, і собі сиділи мовчки. |
|
|
This email was sent by D/B/A Simple Attachments Need assistance? Our dedicated support team is just a click away! Connect with us now for a seamless experience. |
еку, як красні блискавиці. Не вонпив старий Шрам, що його Петро укладе Тура, дармо що Тур такий коренастий. Як же покидали козаки шаблі да взялись за запоясники, так у нього й в душі похолонуло: не раз-бо в такому одноборстві падали перед їм обидва разом. Так же й тут сталось. Доскакує Сомко із Шрамом до провалля, аж Кирило Тур із Петром дали один одному в груди так щиро, що й повалились обидва, як снопи. IX Чорногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Леся до Петра. Забула сердешна на той час і стид, і дівоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так і впала на його; плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер і той ясний жених, і те гетьманство? Гаряча кров б'є з рани в Петруся, промочила хустку, обмиває їй руку. Якби воля, оддала б тепер Леся душу, аби оборонити од смерті козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. Уже й Шрам із гетьманом, об'їхавши байрак, прискочили до того бойовища, а їй байдуже; вона плаче, вона вбивається над своїм Петрусем. — Годі, доню! — каже Шрам. — Слізьми рани не залічиш. Дай лиш ми перетягнем її поясом. Ще, може, не зовсім лихо. А Сомко, щоб помагати Шрамові або лютовати на комишників, він, замість того, сам давай рятовати од смерті Кирила Тура. — Бідна, — каже, — Турова голово! Я думав, ти тілько жартуєш ізо мною по-давньому, аж тебе справді заморочив нечистий! Лучче б мені довіку не женитись, ніж отсе бачити тебе без пам'яті і гласу! А про те йому й байдуже, що молода його розливається слізьми над іншим та взиває серденьком. — Не знаю, пане гетьмане, — каже Шрам, — яке в тебе й серце, щоб возитись коло сього собаки! — А що ж, батьку? Хіба так отсе його й покинути? — Да нехай би пропадав ледащо, як заслужив! — Ні, батьку, він не так думав, виручаючи з біди мою голову. — Виручаючи з біди голову! А тепер трохи не згубив тобі молодої! — Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде. Леся дослухалась до його мови. "Дак от як він мене любить!" — подумала собі небога, і серце її навіки од Сомка одвернулось. Шрам тож посупивсь. Хоть і не сказав, да подумав: "Йому жаль січового розбишаки, а що мій Петро лежить без пам'яті, про те йому й байдуже". А Сомку не байдуже було й про Петра. Упоравшись коло запорожця, кинувсь і сюди: — Що пан Петро? Чи єсть надія? — питає в Шрама. — Візьміть мою опанчу та припніть міждо коней. — Гледи вже, пане гетьмане, свого запорожця, — каже понуро Шрам, — а в пана Петра єсть батько. Та, зиявши з себе рясу, і прип'яв до коней. Положили на рясу міждо двох коней Петра да й повезли до подвір'я, придержуючи. — От де, синку, довелось мені колихати тебе у козацькій колисці! — каже, йдучи позад його, старий батько. — Не судив тобі бог заквітчатись смертними ранами за Вкраїну, а доскочив їх за чужу молоду |
1412 Broadway 21st Floor, New York, NY 10018, USA Copyright © 2023 SimpleAttachments.com All Rights Reserved |
| |
|
|
没有评论:
发表评论