| This 'blacklist' serves as a warning, indicating which banks could potentially pose a risk to your financial stability. It's recommended to act diligently and transfer your money elsewhere if your bank is listed, preferably before the date of July 26th.
The Wall Street Journal has voiced concern about this development, suggesting that it could disrupt the banking system. Despite the alarming nature of this situation, many people remain oblivious.
| | | |
Аж ось наступила темна, глуха ніч; і добре й зле опочило. Чи спав же то Сомко-гетьман, чи ні, а Шрам не змигнув оком і на годину. Ніхто б не розказав, ніхто й не списав би всіх його думок. З тяжкою од клопоту головою ходив він од варти до варти, частенько поглядаючи против Романовського Кута. А в Романовського Куті широкі дуби од огнищ світяться; через поле чути глухий гомін; ячать здалеку людськії голоси, наче та хвиля на морі перед лихою бурею. XIV Розкажемо ж тепер, що діялось у дому в Гвинтовки, як отак працював наш паволоцький Шрам. Мабуть, тоді вже така година була, що й тут якось не було ладу ні між жінками, ні між чоловіками. У жіночій громаді не йшла в лад ота княгиня, жона Гвинтовчина. Одно, що вона пані великого коліна, а друге, що з діда, з прадіда вона ляшка й католичка, так уже тут як не підходь, а не потоваришиш щиро. А в чоловіків вийшло своє безладдє. Череваневі було якось дивно, що Гвинтовка наче іншим чоловіком зробився. Знав він його замолоду добре. Жвавий був козак. Як було пустить Хмельницький по Польщі загони, то вже ніхто дальше його не пробереться; і говорять було козаки: "О, далеко наша Гвинтовка досягає!" І чи вже в компанії, чи що, так Гвинтовка друзяка, да й годі. Тим-то й полюбив його Черевань і сестру в його засватав. От же й тепер він, бачся, той же, да ні: усе в його стало якось хистко, і слово його хоть і бойке, да не таке тверде й щире, як правдиво козацьке слово. Простий був чоловічина Черевань, а й йому стало розумно, що тут щось да не так. — Як отсе, Михайле, в вас учинилось, — питається Гвинтовка в Череваня, — що ти свою Лесю заручив за гетьмана? — А чом же, бгате, — каже Черевань, — чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? Хіба ж ми зроду з гетьманами хліба-солі не їли? — Хто ж се говорить? — сказав Гвинтовка. — Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місті; тілько що зробили ви діло спішно, да коли б воно не вийшло смішно! — Проти чого се ти закидаєш? — питає Черевань. — Против того, що тепер, під сю заверюху, того й гляди, що спіткнешся... — Нехай, бгатику, — каже Черевань, — спотикаються наші вороги, а не пан Сомко! — Ге-ге! — Гвинтовка йому. — Спотикались і луччі од твого Сомка. Виговський, здається, добре сидів на гетьманському столі — отже Гадяцькі пункти і того зопхнули. А кажуть, що Сомко хоче теж із москалем по Гадяцьких пунктах торговатись. Коли б свого не проторговав! От Іван Мартинович ліпше видумав, що без торгу береться до гетьманства. Тим-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню має. — Іванцеві, бгате, — Черевань Гвинтовці, — нічого торговатись: він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний — усе однаково. Ось побачиш, коли він од царя не перейде до турка! Не ждав Гвинтовка од свого зятя такого одвіту. Нічого, однак же, не промовив. Буцім і не він, повів свого гостя оглядувати господарство. Там токи, повні збіжжя, там овечі кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав собі Гвинтовка, на всю губу був пан. Дивовавсь, розглядаючи все те, Черевань: який-то його шуряк учинивсь дука! А сам собі подумав: "У мене нема ні таких гаїв, ні таких широченних лугів, ні таких вишняків; да зате жоден міщанин київський не подивиться скоса на Хмарище; і поки стоятиме на магістраті башта з дзигарами, поти ніхто не скаже, що Черевань не по праву зайняв Хмарище. За готові лядські дукати купив я його в магістрата, і всяке знає, що за ті дукати збудовано магістратську башту". Огледіли, вернулись. Аж ось приїхав із Ніженя сотник, Гордій Костомара. — Що ти, — каже, — тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? Там у місті коїться лихо! — Яке ж там у вас лихо? — питає повагом Гвинтовка. — Мішане, — каже, — гуляють з козаками. — Ну, бгатику, — озвавсь Черевань, — дай, боже, і повік такого лиха! — Да підожди, добродію, — каже Костомара, — через що й як гуляють? Бивсь на шаблях молодий Домонтовиченко з війтенком, да Домонтовиченко війтенка й одолів. — Ну, так і амінь йому, дурню! — каже Гвинтовка. — Амінь? Ні, ще сьому ділу не скоро скажуть амінь. |
ам, аж за труною того війтенка трохи не весь Ніжень піднявся; і все самі міщане: жодного в кармазинах. Дивиться Васюта, аж за міщанами сунуть і козаки ніженські; і все тілько товариство: жодного сотника, ні отамана. Ідуть, утупивши очі в землю, і мов не бачать ні гетьмана, ні Васюти з старшиною. Шрам тілько похитав головою. Нічого не сказав і Сомко, дивлячись, що козаки, замість табора під містом, опинились на війтенкових похоронах, наче в свого полковника, да ще під такий великий час. А старшина тілько між собою зглядувалась. Зрозумів, мабуть, щось і Васюта; бо, скоро перейшли похорони, зараз, одклонившись гетьманові, повернув до свого двору. Старшина Ніженського полку теж роз'їхалась по дворах; а з других полків поїхали за Сомком до табора. А табор Сомків стояв під Ніженем, за Білявськими левадами. Доїжджають до табора, аж у таборі ще оддалеки чути гомін, галас. Приїжджають ближче, аж округи табора жодних бекетів. Козаки змішались, як у бразі гуща; той туди, той туди йде, а жодного порядку між ними немає. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає. Добравшись до свого намету, Сомко зараз звелів позвать перед себе Вуяхевича. Кинулись шукати його по табору, да не так-то його й знайти у такій мішанині. Сомко напавсь на підручників генерального писаря, сердивсь, кричав; далі бачить, що тим серцем мішанині таборовій не запобігне, розіслав старшину по всьому обозові козаків гамовати, а сам сів на коня і поїхав поміж наметами. Шрам їхав за ним, похмурний, як ніч, що надходила. Аж ось і генерального писаря уздріли. Той давно вже їздив по табору, гамуючи козацтво, тілько од його гамовання іще гірш підіймавсь гомін. — Вражі діти! — кричить. — Пічкури! Навчимо ми вас старшину шановати! Не будете ви в нас копилити губу, як тії запорожці, що всі в їх рівні. Порівняємо ми вас так, що й не захочете. Мало чого не буває, що запорожцям усюди своя воля, що з ними старшина й гетьман запанібрата. Пожалуй! У їх нема ні вбогих, ні багатих; так на те ж вони запорожці, козаки над козаками. А ви що? Мужики! Тая ж мужва! Да ми вас, вражих дітей, батогами! Ось нехай лиш рушать раду — ми вас повернемо в земляну роботу! Дамо ми вам знати козацькую вольность! Так вигукував військовий писар, і байдуже йому, що круг його наче море іграє. І, так як от хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються, так тії козаки спершу розступляться, щоб дати дорогу писарському поїзду, як же проїде, то й зачнуть іззаду вигуковати: — Чи чуєте, що пан писар глаголе? Ми мужва! Нас батогами! Сипати вали по городах нас приставлять! Дак ми будемо працювати, а старшина одпасувати боки, орудуючи нами? І так ще мало нам зневаги? Вали сипати? Не діждуть же вони сього! Не діждуть, не діждуть! — гукали ще голосніше тії, що були дальш од писарського поїзду. |
|
|
Дуже звеселивсь тоді Брюховецький. Зараз ізвелів Сомка, Васюту і всю їх вірну старшину взяти за сторожу, а Вуяхевичу — на Москву листи писати, що ось нібито Сомко з своїми підручниками на царя козацтво бунтує, Гадяцькїі пункти ознаймує людям, радючи царського величества одступати. А князь Гагін собі компонує, як би тих нещасних іще більш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, взявши од Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає. Тим часом повів нового гетьмана з старшиною в соборну ніженську церкву до царської присяги. А вийшовши з церкви, гетьман запросив князя з послами до себе на обід, у двір до бурмистра Колодія. Там мішане наготовили бучний бенкет Брюховецькому з старшиною. XV Одчепившись ото Черевань од запорожців, насилу оддихавсь, щоб промовити слово. — Бгате Василю! — каже. — Давай мені боржій коня! Нехай їй біс, сій раді! От не в добру годину знесло мене з тим божевільним Шрамом! Пішов Василь Невольник за кіньми, так куди! Заверюха кругом така, що не второпає, куди і йти. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він ворочавсь між тим ярмарком. А тут іще добре й не знає, де поставили коней Гвинтовчині козаки; так наждавсь Черевань уволю. Скрізь народ товпиться; під боки його штовхають; неборак тілько сопе! — Де оце в нечистого мій Василь занапастивсь?.. Бгатику, — каже до Петра, — не кидай же хоч ти мене!.. Ой, коли б мені добратись живому та здоровому до Хмарища. Нехай тоді радує собі хто хоче! Як же ото огласили запорожці Брюховецького гетьманом, то зараз і порідшало трохи на раді. Перш, ото Гвинтовка одвів своїх підручників; потім і другі сомківці рушили до табору. Тілько запорожці іграли круг гетьманського столу, як злії оси круг свого гнізда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що тії трутні. З півгодини ще не знали селяне, що між козацтвом робиться. Як же вже рушив Брюховецький з князем до присяги у місто, тоді по всьому полю чернь загукала: — Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатках! — Що ж, братйща? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства. |
A special message from the Editor of Simple Attachments: We are often approached by other businesses with special offers for our readers. While many don't make the cut, the message above is one we believe deserves your consideration. |
|
|
| This email was sent by D/B/A Simple Attachments You are receiving our newsletter because you opted-in for it on one of our sister websites. Need assistance? Our dedicated support team is just a click away! Connect with us now for a seamless experience. | 1412 Broadway 21st Floor, New York, NY 10018, USA Copyright © 2023 SimpleAttachments.com All Rights Reserved |
А військовий писар, хоть і чув, да не озиравсь. Він своє козакам провадив. — Пане писарю, — каже Сомко, перестрівши його. — Що отсе в тебе за порядок? Хіба на те я дав тобі бунчука? А той уклонивсь, правда, низенько, да й каже: — Та от, пане ясновельможний, яке тут лихо. Недалеко звідси табор запорозького гетьмана... — Гетьмана! — крикне Сомко, що аж покрив увесь галас. — Хiба в тебе й опрiч мене єсть гетьман? Так убирайся ж до його їздити на свинях! — i вирвав у його з рук бунчук гетьманський. Почувши Сомкiв голос, зараз круг його всi замовкли. — Гетьман, гетьман прибув! — пішло скрізь по таборові; і, скоро рознеслась така чутка, зараз деякі бурлії схаменулись, подумали про свою голову. Сомко-бо жартів не любив. Щирий і незлобивий був лицар, да вже ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен. У таборі в нього або в поході знай свою лаву — не так, як у інших. Тим-то й били сомківці неприятеля всюди, де тілько стинались. Знали, чого стоїть Сомко, усі старії, значні козаки; а військова чернь про те байдуже: їй аби воля. От під сю-то волю й під'їхав Іванець із своїми запорожцями, і пішло усе, як у казані кипіти. — А що, пане гетьмане? — каже Шрам. — Може, ще й тепер за свого писаря заступишся? Сомко тілько махнув рукою і поїхав до свого намету. — Дай лиш, сину, мені свого бунчука, — каже Шрам, — я ліпше од якого-небудь недоляшка в тебе попорядкую. Сомко оддав йому мовчки. "Бідна козацька голово! — подумав сам собі Шрам. — Отак-то завсегда доводиться нам та честь да слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сіяє, а в серце ніхто не загляне. Тут день і ніч мізкуєш розумом, не знаючи спочинку, а тут під боком гадюки сичать і на твою душу чигають". Так собі мізкуючи, обійшов він з бунчуком увесь табор і всюди постановив варту, щоб ніхто вночі з табора не вештавсь і до табору нікого без оклику не звелів пускати. Да й ні на часиночку не дав собі одпочинку. Де козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сиділи, тихії речі не про що вже, як про чорну раду, ведучи, він до них і пристане; і як спом'яне старого Хмельницького, як тоді в козаків була воля й дума єдина, то козацтво наче й протверезиться. А іншій громаді Христову притчу розкаже, схиляючи буї душі до кротості да до любові; то козаки, так як тії бджоли од кропила, погудуть та й осядуть. І добре б воно було; може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив; так от же, як за тим сіятелем по ниві, так і за Шрамом паволоцьким слідом ходив диявол і всівав плевели в пшеницю. А той диявол не хто був, як полигач Брюховецького — Вуяхевич. Надувшись, мов той сич, проходив він із своїми підручниками мимо козацькі купи і, бачся, нічого злого й не діє, тілько то там, то сям що-небудь блявкне, да так же то козаків гірким словом зневажає, так їм те нещасне панство да гетьманство в вічі тиче, що козаки, прислухаючись, тілько уси кусають. І як от рибалка, їздячи човном, кукольван розсипає, так той потайний зрадця Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі. |
| |
|
没有评论:
发表评论