— Батьку мій рідний! — каже Сомко. — Я здавна привик звати тебе батьком! Тоді Шрам сів конець стола, підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Усі засмутились. Здивовався гетьман. Знав він Шрамову тугу натуру; сам був притомен, як принесли до Шрама козаки сина, сім раз наскрізь пробитого кулями. Старий попрощавсь із мертвим тілом мовчки і без плачу й жалю поблагословив на погреб. А тепер ось іллється сльозами, мов на похоронах у Хмельницького, на тих смутних похоронах, що три дні гримали самопали, три дні сурмили смутно сурми, три дні лились козацькії сльози. — Батьку мій! — каже гетьман, приступивши до Шрама. — Що за біда тобі склалась? — Мені! — каже, піднявши голову, Шрам. — Я був би баба, а не козак, коли б заплакав од свого лиха. — Так чого ж, бога ради? — А хіба ж нічого?.. У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже!
没有评论:
发表评论